ДЕМЕНЦІЯ


Частина 2. Класифікація та діагностичні критерії

Класифікаційні системи деменції неминуче мінялися у міру того, як розвивалися концепції деменції. Традиційна дихотомія на сенільну та пресенільну деменцію, що грунтувалася на віці початку до або після 65 років, втратила значну частину свого таксономічного значення, оскільки одні й ті ж форми хвороби виявляються в обох вікових групах. (Звичайно, вік початку як і раніше має важливе клінічне значення, коли справа стосується конкретного випадку і може дати ключ до розгадки етіології.)

Серед причин деменції можна виділити [1,113] : «первинні дегенеративні захворювання мозку (ХА, судинна деменція, хвороба Піку, деменція лобової долі, хвороба Гентінгтона, хвороба Паркінсона, хвороба, що асоціюється з кірковими тельцями Леви та ін.), ушкодження мозку (пухлини, субдуральна гематома, відкрита гідроцефалія, деменція боксерів, нейросифіліс, саркоїдоз, ВІЛ та ін.), токсини (алкоголь, наркотики, свинець, ртуть та ін.), ендокринні розлади, системні розлади і дуже рідкісні стани (мембранозна ліподистрофія, наприклад)».

Різні діагностичні одиниці, які можуть призводити до розвитку клінічної картини деменції, розділені на підставі ряду принципів. Одні з них виділені по їх патоморфології (ХА, наприклад), інші по передбачуваній етіології (такі, як алкогольна деменція або деменція боксерів), деякі - по характерній клінічній картині (наприклад, лобова деменція).

В деяких випадках характерна клінічна картина, певні патоморфологічні знахідки і встановлена етіологія можуть бути об'єднані, даючи визначення хвороби в повному розумінні цього слова, як, приміром, хвороби Гентінгтона.
У повсякденній практиці психіатрії пізнього віку хвороба Альцгеймера, судинна деменція, лобова деменція, а також деменція, що асоціюється з тельцями Леви, є найбільш частими. Гипотериоз, зловживання алкоголем, хвороба Крейтцфельдта-Якоба і гідроцефалія як причини деменції зустрічаються рідше. У випадках, коли деменція є вторинною по відношенню до наявного неврологічного розладу або іншого хворобливого стану, зазвичай існують достатні вказівки в анамнезі і ознаки при обстеженні, що притягують увагу клініциста до можливого первинного захворювання.

Діагноз деменції і її диференціація від інших станів (таких, як делірій або депресія) грунтуються на клінічних даних анамнезу, розпитування і обстеження пацієнта. Ці дані можна порівняти зі специфічними клінічними критеріями, які спочатку були розроблені як інструмент наукових досліджень, хоча вони також дуже корисні для внесення чіткості в звичайну клінічну практику. Двома головними класифікаційними системами є DSM-IV (American Psychiatric Association, 1995) та МКХ-10 (Міжнародна класифікація хвороб). Обидві класифікації визначають чіткі критерії деменції.

Критерії деменції згідно МКХ-10

Синдром, обумовлений захворюванням мозку, що має зазвичай хронічну (щонайменше 6 місяців) або прогресуючу природу, з порушенням пам'яті і розладом однієї або декількох вищих кіркових функцій, включаючи мислення, орієнтування, розуміння, рахунок, мову, здатність до навчання і встановлення логічних зв'язків.
Свідомість не змінена.
Порушення когнітивних функцій зазвичай супроводжують погіршення контролю над емоціями, погіршення соціальної поведінки або мотиваційні порушення.
Зазвичай спостерігаються деякі порушення в повсякденних видах особистої діяльності, а природа цих порушень залежить від соціального та культурального оточення пацієнта.

Критерії деменції згідно DSM-4

Розвиток множинних дефектів когнітивної сфери, що проявляються в порушенні пам'яті і принаймні в одному розладі з числа наступних : афазія, апраксия, агнозія, а також в розладі виконавчого функціонування (наприклад, планування і послідовності дій).
Ці дефекти когнітивної сфери викликають значні порушення соціальної і професійної діяльності.
Дефекти не спостерігаються виключно під час делірію і не обумовлені депресією.