ШИЗОФРЕНІЯ





Шизофренія – розлад невідомої етіології. Дослідники на протязі багатьох років описували різні ознаки та симптоми для створення клінічної картини та відмежування її від інших розладів. Хоча в останні роки робилися численні спроби встановити данні, що лабораторно виявляються, або біологічні маркери, які б дозволили підтвердити наявність цього розладу, діагностика продовжує ґрунтуватися переважно на клінічних критеріях. 

Патопсихологічні дослідження за методиками типу функціональних проб демонструють у шизофреників негативні порушення мислення, які відіграють вельми важливу роль для діагностики шизофренії. Для шизофренії ці порушення обов`язкові, їх пошук клінічним методом ускладнений, особливо на ранньому етапі захворювання та у випадках форм шизофренії, які мають перебіг без продуктивної симптоматики. 

Широко визнані певні критерії, характерні для цього захворювання: структурні порушення мислення, паралогічність, аморфність та символістика розумових процесів, неадекватніть та уплощення емоцій. Ця стаття є спробою певного огляду досвіду багатьох дослідників-патопсихологів в сфері шизофренічних розладів.

Концепція шизофренії виникла наприкінці ХІХ ст. і історично пов`язана з вченням Emil Kraepelin o dementia praecox (раннє недоумство). На формування сучасних поглядів на шизофренію значний вплив здійснили Bleuler, Schneider, Jaspers, Hughlings Jackson.

Emil Kraepelin представив класифікацію психічних розладів з метою виділити нозологічні одиниці, які мали б загальну етіологію, симптоматику, перебіг. Одну з одиниць він назвав dementia praecox у зв`язку із раннім початком розладу та майже неминучим ослабленням психічних функцій. Характерними ознаками були галюцинації, марення, порушення уваги, розуміння та мислення, емоційне сплощення та кататонічна симптоматика. Етіологія розладу була ендогенна. Dementia praecox вчений вімежував від маніакально-депресивного розладу та від параної.

Eugen Bleuler визнавав, що концепція dementia praecox створена Kraepelin та що групування та визначення окремих симптомів також майже повністю належать йому. Він зберіг запропоновані Kraepelin критерії відмежування цього розладу від маніакально-депресивного захворювання та дав йому сучасну назву – шизофренія. Bleuler не визнавав шизофренію цілісним захворюванням. Його «група шизофреній» містила кілька розладів, що мали загальну клінічну симптоматику, але відрізнялися етіологією та патогенезом. Так, одна з форм, – «проста шизофренія» характеризувалася відсутністю багатьох основних ознак цього розладу. Оскільки поняття «шизофренія» містило в собі як важкі, так й легкі форми, концепція Bleuler була більш широкою в порівнянні зі вченням Kraepelin.