ГЕШТАЛЬТ-ТЕРАПІЯ





Гештальт-терапія створює прототип гуманістичних підходів в парадигмі “постмодерну”. Вона знаходиться в гармонії з тими сучасними науковими дослідженнями, які привертають увагу до відносності спроби виявити істину: стало відомо, що спостерігач є “частиною” явища, що спостерігається, навіть в таких точних науках, як фізика та астрономія.

Гештальт-терапія одразу частково відмовилася від раціоналістичного підходу до людини, як єдиного можливого, та стала враховувати емоційні феномени, які, як тепер відомо, значно впливають на перцепцію, пам`ять, на прийняття рішень і т.д. Суб`єктивність не спотворює “об`єктивну соціальну реальність”, а збагачує цю реальність. Тому мозок набагато більше, ніж “холодний” комп`ютер: він розфарбовує усі наші відчуття та надає їм особистого феноменологічного сенсу. Сучасні дослідження в галузі наук про нервову систему та мозок в повній мірі підтвердили ці інтуітивні припущення творців гештальт-терапії.

Цінність екзистенційної неповторності та креативності кожної людини розкривається в повній мірі лише, коли відбувається зіткнення з іншими; особливо рельєфно це відчувається на межі між індивідом та його оточенням під час роботи в терапевтичній групі.

Гештальт спрямований не на те, щоб інтегрувати індивіда в соціальну підгрупу, але навпаки, на те, щоб дозволити йому краще визначити свою специфічність. 

Поєднання індивідуальної та групової терапії значно прискорює і поглиблює роботу: група дозволяє експериментувати з різними ситуаціями, вона сильно мобілізує емоції; індивідуальна робота дозволяє визначити нюанси та здійснити асимиляцію досвіду в своєму ритмі.