DIR/Floortime Ди-Ай-Ар/Флортайм
Сучасний погляд на психотерапію аутизму


Гіпотеза Грінспена (Affect Diathesis Hypothecic)

При інтенсивності сучасних досліджень, уявлення про локалізацію біологічної дефіцитарності при аутизмі, її нейропсихологічні, психофізіологічні і біохімічні механізми в даний час однозначно не визначені. Існують різні версії й у виділенні першопричини, і в розумінні логіки порушення психічного розвитку. 
Легко припустити або зробити висновок, що у людей з аутизмом є хронічні або стійкі порушення, пов'язані з відхиленнями, що не піддаються зміні, в мозку. Проте подібні судження часто ґрунтуються на недостатній кількості даних. 

Одне з найскладніших питань полягає в тому, чи є спостережувані поведінкові, емоційні або розумові відхилення первинною проблемою або слідством. Наприклад, згідно з недавніми відкриттями у сфері нейровізуалізації головного мозку, у людей з аутизмом зазвичай є проблеми з формуванням зв'язків між різними ділянками мозку. 

Згідно концепції DIR первинна проблема при РСА – це відхилення біологічної властивості, яка впливає на зв'язок між емоціями і руховою системою і, далі, на здатність використати символи. 

Дослідження доктора Грінспена дозволяє припустити, що завдяки емоціям забезпечуються зв'язки між різними ментальними функціями. Якщо такі зв'язки не сформуються як слід в ранньому віці, це може привести до різних наслідків, включаючи проблеми з осмисленим і цілеспрямованим використанням дій і слів, і формуванням зв'язків між різними областями центральної нервової системи, що відповідають віку.

Серед характерних для аутизму симптомів виділяють порушення наступних здібностей: емпатії та уміння розуміти думки й почуття інших людей (моделі психічного); більш високих рівнів абстрактного мислення, у тому числі уміння робити висновки; спільної уваги, зіставлення себе з іншими та вирішення завдань і проблем; емоційної взаємності і функціональних (прагматичних) мовних навичок. У нейропсихологічних моделях, запропонованих для опису клінічних ознак аутизму, ці характерні для аутизму порушення розвитку розробляються ретельніше.

Проте результати досліджень Грінспена примушують вважати, що усі перелічені здібності й порушення пов'язані з більш ранньою навичкою (тобто є похідними). Ця рання навичка – здатність дитини зв'язувати емоції або наміри з руховим плануванням, послідовністю дій і з відчуттями, а пізніше – з умінням оперувати символами. Несформованість цієї здатності і є фундаментальним психологічним порушенням при аутизмі. Грінспен припустив, що біологічні особливості, пов'язані з РСА, можуть проявлятися через порушення цього зв'язку і викликати як первинні, так і вторинні ознаки РСА.

Здатність дитини встановлювати такий зв'язок зазвичай стає очевиднішою у віці від дев'яти до вісімнадцяти місяців, коли малюк переходить до складних ланцюжків емоційного взаємообміну. Щоб це відбувалося, у дитини має бути бажання (тобто афект), і вона повинна зв'язувати це бажання з планом своїх дій. В сукупності ці елементи дозволяють дитині сформувати модель осмисленої взаємодії для вирішення соціальних завдань. І навпаки, дії, не ґрунтовані на бажаннях, стають нав'язливими, безцільними або самостимулюючими; дитині важко вийти за рамки простих рухових комбінацій, якщо вона не здатна зв'язувати їх зі своїми бажаннями. У рамках підходу DIR створюються високоемоційні ситуації, адаптовані до унікальних біологічних особливостей дитини, щоб допомогти дітям з РСА цілеспрямовано діяти, обмінюватися емоційними сигналами і взаємодіяти з іншими людьми. У рамках цього процесу покращуються здібності дитини до осмислених дій і до моторного планування.

Треба окремо зазначити, що роль афективної сфери в розвитку була детально розроблена ще в російській психології. Мова йде про підхід російських психологів К.С.Лебединської, В.В.Лебединського, О.С.Нікольської, Е.Р.Баєнської, М.М.Ліблінг. Згідно концепції аутизму, розробленою ними, біологічна недостатність створює особливі патологічні умови, до яких вимушена пристосовуватися аутична дитина. З моменту народження спостерігається типове поєднання двох патогенних чинників:

1. порушення можливості активно взаємодіяти з середовищем, що виявляється в зниженому життєвому тонусі; 

2. зниження порогу афективного дискомфорту в контактах зі світом, що виявляється в хворобливих реакціях на звичайні подразники та підвищеній вразливості при контактах з іншою людиною.

Обидва вказані чинники діють в одному напрямку, перешкоджаючи розвитку активної взаємодії з середовищем, створюючи передумови для посилення самозахисту. Аутизм, на думку авторів, розвивається не тільки тому, що дитина вразлива та мало витривала в емоційному відношенні. Багато проявів аутизму інтерпретуються як результат включення захисних та компенсаторних механізмів, що дозволяють дитині встановлювати відносно стабільні, хоча й патологічні, взаємини зі світом. В межах даної концепції спотворення розвитку когнітивних функцій – це наслідок порушень в афективній сфері. Особливості формування моторних процесів, сприйняття, мови, мислення безпосередньо пов'язуються з грубими емоційними розладами. Виділення чотирьох рівнів афективної регуляції дозволяє авторам пояснити весь спектр проявів аутизму. 

Згідно з гіпотезою Грінспена (Affect Diathesis Hypothecic) про роль афекту в розвитку, дитина використовує афект (чи емоції), щоб повідомляти своїм діям намір, а словам і символам – сенс. В процесі рішення проблем в численних емоційно насичених ситуаціях у дитини розвиваються соціальні, емоційні й інтелектуальні здібності більш високого рівня. 

Оскільки описане індивідуальне порушення обробки інформації виникає в перші місяці життя, воно може перешкоджати дитині освоювати емоційні і когнітивні навички за допомогою досвіду. Коли дитині буде від дванадцяти до двадцяти чотирьох місяців, нездатність до цілеспрямованого двостороннього спілкування в цьому критичному віці може загострити порушення і викликати у неї схильність до уникаючої поведінки, безцільних або нав'язливих дій (незалежно від того, наскільки грамотно поводяться її батьки). До того моменту, коли дитиною займеться фахівець, біологічне порушення, яке було первинним, може стати вже одним з чинників динамічного процесу.

За нормального розвитку сенсорна система немовляти зв'язується з моторною системою за допомогою афекту (наприклад, коли немовля бачить усміхнене обличчя і чує звуки голосу дорослого і обертається до нього). У будь-якого відчуття є як фізичні, так і афективні характеристики. Нескінченна різноманітність афектів, пов'язаних з відчуттями, дозволяє людині використати емоції, щоб кодувати, зберігати і відновлювати інформацію. Ця здатність встановлювати зв'язки між фізичними і емоційними характеристиками відчуттів і руховою поведінкою дозволяє зростаючому немовляті сприймати й упорядковувати образи, наприклад, коли воно бачить матір і тягнеться до неї. Ці окремі моменти цілеспрямованих дій перетворюються на масштабніші послідовності двосторонніх дій для спільного вирішення проблем.

До другого року життя ці послідовності сприяють розвитку відчуття себе як діючого суб'єкта і відчуттів інших людей; вони дозволяють дитині навчитися формувати символи і наділяти їх значенням, а також розвивати більш високі рівні мислення.

Коли біологічні чинники (чи сильна депривація, або жорстоке поводження) порушують формування первинного зв'язку між сенсорною системою, афектом і руховим боком відчуттів, поведінка виявляється позбавленою зв`язку з афективним боком відчуттів. Тому діти з таким порушенням демонструють безцільну поведінку і не можуть ініціювати двобічне спілкування або брати в ньому участь, що позбавляє їх кроків розвитку, які ведуть до появи емоційних і інтелектуальних здібностей.